ли мені йти туди, де про школу покищо нема й бесіди. — — Я в декреті так воно гарно написане, що може кожний сказати: „Mein Liebchen, was willst du noch mehr?“
— „В надії, що взірцевим поступованням та совісним сповненням обовязків на це собі заслужите, дає Вам, пані, окружна шкільна Рада самостійну посаду при школі в Стоках.
Поручається Вам, сейчас зголоситися у предсідника шк. місцевої Ради, котрий віддасть Вам урядовання, шкільний будинок, поле, інвентар, акти і т. д.“
Гарно… Та поки що того, що зоветься Радою шкільною, нема, і нічого нема. Інспектор знає про се добре, та „минається з правдою“… Я за креовання нової школи хиба признання жде його з шк. краєвої Ради. Це тепер такий час, що по всяких розвалених коршмах, по старих, прицвинтарних дяківках заводиться школа — без огляду на гіґієну, без огляду на здоровля учителів та дітвори.
Богато жертв тодішніх умовин тратило здоровля, а то й життя, а вже в природному ході річий жертвами ставали в першу чергу ті, що боролися за індивідуальну свободу, вільність духа, за свою національність…
Перед наданням цеї посади інспектор зробив з громадою контракт. Але неграмотних громадян тоді ошукано: в контракті — не те написане було, на що громада годиться і що підписала, отже можна було передбачити процес і справа будівлі відложиться ще на довго.
До рана горячка в мене проминула, молода сила перемогла. Про вражіння вчораш-
