мовляти найніжніщими словами, коли б на те дозволяла повага учительки, а прибратися в ту повагу, трохи мені зразу й невигідно…
Хвилини мого внутрішнього спокою — вдоволення і майже розкоші затемнювали лише відвідини пана Гордієнка. Зразу прибігав мій протектор частенько з якоюсь орудкою до моєї кляси; але коли побачив, що я в клясі щиро занята, говорити з ним не маю охоти, перестав приходити, залишився там, де другі товариші, де й управитель: при гарній білявці, панні Мані.
Я все закутана у свою історичну хустину, знайшла побіч костела доріжку — стежку попри самі господарські будинки латинського приходства. Доріжка довша, але не ходжу вже попід вікна аптики, староства та всяких домів тутешньої аристократії; — на цій доріжці не стрічаю нікого, тільки в переході через коридорі шкільного будинку чую часто веселі голоси молодих людий, бачу ясні блискучі очі та здорові зуби моєї товаришки. Вона у повному розвою жіночої краси та сили, справжня львиця-цариця, вона і тут — як і всюди — окружена трьома — чотирма, а то й більше львами міста Бібрки. Але чи мені в голові робити про неї свої помічення? Справді нераз добре було б мені в деяких методичних ділах порадитися її, що має вже вісім літ практики, але я її боялася, з нею й говорити не вміла… Коли раз підчас конференції я спитала її, чи з успіхом учить віднимання через додавання, чи воно не баламутить дітий, вона здвигнула гордо плечима, без відповіди й по-
