В полуднє був справді Гордієнко в нас із першою — і з пращальною візитою.
Намагався побороти помітний і ще по забаві до свитанку „katzenjammer“ — та говорити поважно, без звичайних буршівських дотепів.
Жалує, що саме тепер мусить ізвідсіль виїхати, коли мав нагоду мене бачити такою, якою бачив мене в уяві. Признається щиро — мов на сповіди до всіх прогріхів: був тут через пів року пружиною всіх інтриґ і скандалів; мені в школі всілякими сплетнями перед управителем шкодив, докучав…
— І в касині зле говорив я про вас, та ви самі винуваті: я знав вас і з оповідання і з вигляду, як ви були у Львові, і мав вашу світлину, але ви так іґнорували і мене — і всіх… Якби не те, були б ваші відносини і життя ваше через цей піврік уложилося зовсім инакше.
Зі справжнім здивуванням побачила я свою світлину в брильоку при його годиннику: була це мала світлина з табльо матуристок. — Це моя тайна, звідки я її дістав; здобув її, не знаючи ще вас особисто.
Яку ж ціль мали ви спеціяльно докучати мені, а крім того воювати зі всіми?
