І в ваших виставах я брала б участь, коли б воно було для ідеї, що дорога мені, коли б я цією працею могла зменшити недолю людий. Не кажу вам, ні нікому про свою ідею; її люди поки що бояться… Поки що рада б я вихованням нового покоління прискорити, приготовити ґрунт для неї…
Поки що — я сама не знаю, чому присвячуся. І се моє горе… Моя душа ще сама бореться з сумнівами. За світлом тужу, а в тіні йду; і не знаю, чи придасться на що мій труд. І се моє горе. Все ж таки вірю, що ціллю моєю моє власне еґоїстичне добро ніколи не буде…
— Я на вас усе позирав, хоч ви на мене не звертали уваги. Якась тайна у вас, якесь зачаровання та жах перед неминучою дійсністю… Так утікали ви від нас товаришів, так уміли скритися — тямите? тоді, як перепровадив я через клясу кільканацять хлопців. Вас ніхто не цікавить?
— Я власне вам говорю, що забогато річий мене цікавить, — і тому я ще не рішилася. Цікавить мене і психа тих дітий, і наука, і мистецтво, і сама природа, і фільософічні проблеми. — Ціла людскість та причина її горя. Я не гордила товаришами як товаришами, але не можу говорити ні слухати про відносини пані секретаревої до її поклонників, про її тоалєту, про здобутки панни Мані тай инші такі дрібні, зайві, пусті речі.
Я чула часто, коли переходила попри вас коридором, ваші слова: Якби не наша Маня — треба би з нудьги в школі повіситися,
