Кожному пасічникові треба знати життя бджіл, їхні звички та як їм допомогти при біді. Знання ці можна здобути з книжечок, написаних розумними людьми. Ще краще побути в школі по пасічництву та на курсах. Коли вже пасічник знає життя бджіл, їхні звички та як їм допомогти при біді, він може сміливо приступати до заведення пасіки.
Треба ще знати, де заводити пасіку. Бо хоч пасічник і знатиме догляд за бджолами, а коли місцевісць буде погана, то з пасіки не буде пуття. Щоб знати, як вибрати для бджіл гарну місцевісць з гарними медодайними рослинами, треба всебічно обдивитися.
Може трапитися ще й так, що в гарній для бджіл місцевосці, бджоляні родини будуть погані. Це буває тоді, коли погане місце під пасікою. Одже пасічникові треба знати, як вибрати місце під свою пасіку. Треба, щоб воно було рівне, не низьке, не вохке, щоб місце під пасіку було затишне, далі від шляхів, цукроварень, широких вод та подалі від будівель на випадок пожежі.
Коли пасічник про все це буде знати, то й користь від пасіки матиме. А то нас здебільшого трапляється так: „Повчусь“ — каже селянин, купуючи десяток вуликів, та років десять учиться над нею, а пасіка не збільшується, а зменшується, иноді й зовсім переведеться. Це від того, що пасічник не знає своєї справи. А пасічництву треба вчитися, як всякому реместву та ще й більше, бо бджола жива істота.
