Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/108

— 88 —

Нехай Ромео випє та й спочине.
О, як я мучусь, чуючи про нього,
Та не вбачаючи самого, щоб
Любов мою до родича на тїло
Того всю вилити, хто вбив його!

Панї Капулєт.

Аби отрута, я знайду такого…

Тепер скажу веселе щось тобі.

Джульєта.

Веселе лїками було-б тепер.

Що-ж там таке? благаю вашу милость.

Панї Капулєт.

Ти маєш доброго отця, дитино:

Він визволить тебе з твоєї туги.
Бо вигадав тобі велику втїху,
Що ти й не думала й не сподївалась.

Джульєта.

Мадам, скажіть, що-ж се за втїха буде?

Панї Капулєт.

Ах, дочко! у четвер отсе заранї

Паріс тебе заміжжєм ущасливить.
Звінчаєтесь в Петра Сьвятого в церкві.

Джульєта.

Клянусь Петром і церквою сьвятою,

Заміжжєм він мене не ущасливить!
Дивуюсь, що за поспіх вам! Вінчатись,
Докіль ще він не залицявсь до мене!
Мадам, скажіть будласко панотцеви
Добродїєви, що не хочу я
Ще заміж; а колиб уже, схотїла,
Клянусь, скоріш Ромеу, нїж Парісу
Я віддалась би.

Панї Капулєт.

 От весела звістка!

Ось панотець іде. Кажи сама.
Побачиш, як він се прийме від тебе.