Цю сторінку схвалено
— 88 —
Нехай Ромео випє та й спочине.
О, як я мучусь, чуючи про нього,
Та не вбачаючи самого, щоб
Любов мою до родича на тїло
Того всю вилити, хто вбив його!
Панї Капулєт.
Аби отрута, я знайду такого…Тепер скажу веселе щось тобі.
Джульєта.
Веселе лїками було-б тепер.Що-ж там таке? благаю вашу милость.
Панї Капулєт.
Ти маєш доброго отця, дитино:Він визволить тебе з твоєї туги.
Бо вигадав тобі велику втїху,
Що ти й не думала й не сподївалась.
Джульєта.
Мадам, скажіть, що-ж се за втїха буде?Панї Капулєт.
Ах, дочко! у четвер отсе заранїПаріс тебе заміжжєм ущасливить.
Звінчаєтесь в Петра Сьвятого в церкві.
Джульєта.
Клянусь Петром і церквою сьвятою,Заміжжєм він мене не ущасливить!
Дивуюсь, що за поспіх вам! Вінчатись,
Докіль ще він не залицявсь до мене!
Мадам, скажіть будласко панотцеви
Добродїєви, що не хочу я
Ще заміж; а колиб уже, схотїла,
Клянусь, скоріш Ромеу, нїж Парісу
Я віддалась би.
Панї Капулєт.
От весела звістка!Ось панотець іде. Кажи сама.
Побачиш, як він се прийме від тебе.
