засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» (далі — Закон).
У російській імперській топонімічній традиції радянського зразка присвоєння об'єктам топоніміки назв із використанням прикметника червоний, червона, червоне (рос. красный, красная, красное) мало ідеологічну мету, а саме — маркування радянською / комуністичною символікою, елементом якої, серед іншого, був червоний колір, завойованих, захоплених чи анексованих територій. У листопаді 1922 р., в 5-ту річницю Жовтневого перевороту 1917 року, місто Константиноград (Костянтиноград), або Конград (назване так на честь Константина Павловича — сина спадкоємця російського престолу Павла Петровича, майбутнього російського імператора Павла I), було перейменовано в Красноград: «Постановление Конградского Окрисполкома о перейменований гор. Конграда в Красноград. Принимая во внимание, что постановление Конградского Уисполкома от 9.11.22 г. О перейменовании г. Конграда в Красноград вошло в жизнь, возбудить перед ВУЦИК ходатайство о перейменовании г. Конграда в г. Красноград» (Витяг з протоколу № 26 засідання Полтавського губвиконкому від 26 березня 1923 р. Держархів Полтавської областію Ф. Р-1503, Оп. 1, Спр. 110, Арк. 23, 26). Нова ідеологічна назва Красноград насамперед мала асоціюватися з пролетарською та радянською символікою — червоним забарвленням партійного та державного прапора СРСР і основного кольору прапорів союзних республік, а також кольором Комуністичного інтернаціоналу. Намагання ж обґрунтувати назву «Красноград» як похідну від прикметника «красний» у значенні «гарний», «красивий» не витримує наукової критики: на час її постання у 1922 р., притаманний давнім українським топонімам прикметник «красний» вже не функціонував у значенні «гарний», «красивий» і був анахронізмом.
Показово, що в 1925 р. деякий час місто мало «українізовану» версію назви Червоноград (Верменич Я. В. КРАСНОГРАД [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон – Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во "Наукова думка", 2008. — 568 с.: Електронний ресурс. — Режим доступу: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FM
