Україна.
Україно, Запороже, годі вас забути,
Ах, бо мило тамки жити, мило тамки бути,
Де ті траві шовковії славні степи криют,
Де ся квіти поза квіти в зимних росах миют,
Де стада ржут, де соколи, де вірли співают,
З буйним вітром у заліжку козаки літают.
Хто-ж то може знов забути могили, кургани,
Де козацтво українське, славні атамани
Свою славу сном провадят, славов серце гріют,
А ті думи богатирскі так то гарно піют,
Що аж тут ся відзивают, що аж тут їх чути, —
Україно, Запороже, можна вас забути? —
Онде грає жвавий хлопець у торбан весело;
Онде дівча йде по воду, думку й'кус завело;
