стидлива; ну а діловий чоловік не стидливий і почав зараз від того, що поставив питання: чи є надія, щоб вексель сплачено? Відповідь: є, бо є така матуся, що із сто-двайцяти-пяти-рублевої пенсії, хоч сама їсти не буде, а вже Родечка свого виручить, та сестриця така є, що за братчика і у воду пійде. На отсім то він і оперся… Чого не лежиш тихо? Я, брате, тепер усі твої тайни провідав, не даром ти при Парани не таївся, коли ще стояв на родинній стопі, а я тепер від серця говорю… Та воно, бачиш, завсігди так буває: чесний і з серцем чоловік говорить щиро, а діловий чоловік слухає та їсть, а потім і зїсть. Ось і уступила вона сей вексельок, ніби то уплатою, сему Чебарову, а той формально за гроші упімнувся, не соромився. Хотів було я йому, як довідався про все те, так, для очищення совісти, також струю пустити, та на ту пору у нас з Паранею гармонія склалась, я і повелів цілу тую справу заткати при самім жерелі, то є поручився, що ти заплатиш. Я, брате, за тебе заручив, чуєш? Позвали Чебарова, десять цілкових йому в зуби, а папір назад, і ось честь маю його вам передати, — на слово нам тепер вірять, — ось візьміть, і наддертий мною як слід.
Разумихін виложив на стіл довжний лист; Раскольніков поглянув на него, не сказав ні слова і відвернувся до стіни.
Навіть Разумихіна се озлобило.
— Бачу, брате, — промовив він через хвилину, — що я себе знову в дурні пошив. Думав було тебе розвеселити і балаканиною потішити, а, здається, тільки розсердив тебе.
— Кажеш, що тебе я не пізнавав в горячці? — запитав Раскольніков, також помовчавши з мінуту і не обертаючи голови.
— Мене, і навіть казились зі злости при сій нагоді, особливо, коли я раз Заметова привів.
— Заметова?… письмоводителя?… Та чого-ж його треба було тут?
Раскольніков бистро обернувся і впився очима в Разумихіна.
— Та чого ти так?… Чого затрівожився? Познакомитись з тобою хотів; сам захотів, длятого що богато ми з ним про тебе говорили… Инакше від кого-ж би я про тебе, бач, довідався? Славний, брате, він хлопяга, пишний… в своїм роді, розуміється. Тепер ми приятелі; ледви що не кождий день бачимось. Адже я в отсю часть міста перепровадився.
