Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/28

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ливо. Було чути регіт. Здається грали в карти і пили чай. Вилітали на часи слова вельми безцеремонні.

Раскольніков зараз пізнав Катерину Іванівну. Се була страшно вимарніла женщина, тоненька, досить висока і струнка, ще з дуже гарним, темно-русявим волоссям і дійсно з червоними пятнами на лици. Вона ходила взад і вперед по своїй невеличкій кімнатці, зложивши руки на груди, з спраженими губами і дихала сопучи нерівно. Очи її світились мов в лихорадці, але погляд був бистрий і неподвижний; аж жаль брало дивитись на се сухотниче неспокійне лице при посліднім блеску догоріваючого недогарка, що тріпотався на її лици. Раскольнікову вона показалась трийцятьлітною і направду була не до пари Мармеладову.

Входячих вона не чула і не завважала; виділось, вона була в якійсь задумі, не слухала і не бачила. В кімнаті було задушно, однак вікна вона не відчинила; зі сходів несло вонею, але двері на сходи були незаперті; з внутрішних кімнат крізь незачинені двері неслись хмари тютюнового диму, вона кашляла, але дверей не примкнула. Найменша дівчинка, літ шести, спала на долівці, сидячи, скулившись і уткнувши головку в софу. Хлопчик, роком від неї старший, дрожав цілий в кутику і плакав. Його мабуть що лиш побито. Старша дівчина, літ девяти, смугленька і тоненька мов сірник, — в вельми бідненькій і скрізь діравій сорочці та в накиненім на голі плечі старім бурнусику, ушитім для неї мабуть ще перед двома роками, бо не сягав тепер і до колін, стояла в куті біля маленького брата, обгорнувши його шию своєю довгою, висохлою як сірник, рукою. Вона, здається, зацитькувала його, щось нашептувала йому, всіми способами здержувала, щоб він, не дай Боже, знов не зашльохав, і рівночасно зі страхом слідила за матірю своїми великими-великими очицями, котрі здавались ще більшими на її помарнілім і заполошенім личку.

Мармеладов, не входячи в кімнату, клякнув в самих дверях, а Раскольнікова пхнув вперед. Женщина, побачивши незнакомого, розсіяно задержалась перед ним, на хвилю опамятавшись і мов би роздумуючи, чого се він увійшов? Але мабуть її зараз таки привиділось, що він йде до дальших кімнат, бо-ж їх кімната була перехідна. Певна сего і не звертаючи вже більше на него уваги, вона підійшла до сінних дверий, щоб примкнути їх, і нараз скрикнула. Вона побачила на самім порозі клячучого мужа.