— Давно ви се побачили?
— Догадуватись почав я ще передше, але остаточно переконався що тілько позавчера, майже в саму ту хвилю, коли приїхав до Петербурга. Однакож ще в Москві здавалось мені, що їду добиватись руки Евдокії Романівни і боротись з добродієм Лужином.
— Даруйте, що вам перерву, будьте ласкаві: чи не можна би скоротити і перейти просто до ціли ваших відвідин. Я спішуся, мені треба йти з хати…
— Дуже радо. Прибувши сюди і рішившись тепер предприняти одну… подорож, я захотів зробити вступні розпорядження. Діти мої лишились у тітки; вони богаті, а я їм особисто не потрібний. Та і який я батько! Собі я взяв лиш те, що подарувала мені рік тому назад Марта Петрівна. З мене буде. Даруйте, зараз переходжу до самого діла. Перед виїздом, котрий може бути і наступить, я хочу і з паном Лужином покінчити. Не те, щоб вже я його надто терпіти не міг, однак через него і вийшла отся звада моя з Мартою Петрівною, коли я довідався, що вона отсю сватьбу скоїла. Я бажаю тепер побачитись з Евдокією Романівною через ваше посередництво, і таки в вашій присутности обяснити її, по перше, що від добродія Лужина не буде для неї ні найменшої користи, але навіть без сумніву буде явна шкода. Відтак випросивши у неї прощення за недавні усі ті неприємности, я попросив би позволення предложити їй десять тисяч рублів і таким чином облегчити зірвання з добродієм Лужином, зірвання, від котрого, я переконаний, вона і сама не відпекувалась би, колиб тільки явилась можність.
— Але ви дійсно, дійсно, божевільний! — закричав Раскольніков, не тільки навіть розсерджений, скілько здивований. — Як смієте ви так говорити?
— Я так і знав, що ви розкричитеся; але по перше я хоч і небогатий, все-ж таки сих десять тисяч рублів у мене вільні, то є зовсім мені непотрібні. Не прийме Евдокія Романівна, так я, будьте певні, ще дурнійше їх ужию. Се раз. Друге: Совість моя зовсім а зовсім спокійна; я без всяких виглядів предкладаю. Вірте не вірте, а колись переконаєтесь і ви і Евдокія Романівна. Все в тім, що я дійсно наніс клопотів трохи і неприємностей многоповажаній вашій сестрі; чуючи отже сердечне розкаяння, щиро бажаю, — не відку-
