Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/331

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

справедливістю і остроумно що тільки завважати зволили. (Раскольніков не завважав нічого подібного). Запутаємось, добродію! Направду запутаєм! бо заєдно, бач одно і те саме, заєдно одно і те саме, як барабан! Он реформа іде і ми хоч в титулах навірно будемо прозвані, хе! хе! хе! А вже про звичаї ось наші юридичні, як ви остроумно зволили виразитись, — так вже зовсім а зовсім з вами згоджуюсь, пане. Ну, хто-ж, скажіть, із всіх підсудних навіть з самого споконвічного мужицтва, не знає, що його, приміром, зразу стануть посторонними питаннями присипляти (після щасливого вашого вираження), а опісля нараз і тарахнуть в саме тімя, обухом, бачите, хе! хе! хе! в саме ось тімя, після щасливого порівнання вашого! Хе! хе! хе! Так ви отже в самім ділі подумали, що я кватирою, бач, хотів вас… Хе! хе! Іронічний же ви чоловік. Ну, не буду! Ах так, при нагоді, одного слівце друге кличе, одна думка другу визиває, — ось ви про форму також передше зволили згадати, дотично слідства, бачите… Та що-ж із форми! Форма, знаєте, в многих припадках дурниця, добродію. Инший раз тілько по приятельськи поговориш, воно і вигіднійше. Форма ніколи не втече, пане, що до сего позвольте мені вас успокоїти, пане; та і що таке на ділі форма, я вас запитаю? Формою годі на кождім кроці стісняти слідователя. Робота слідователя, адже се, так сказати, вільна штука в своїм роді, пане, або щось в тім роді… Хе! хе! хе!…

Порфір Петрович пересапнув з мінутку. Він так і сипав, не устаючи, то бездумні пусті фрази, то нараз підпускав якісь загадочні слівця і таки зараз знов збивався на бездумність. По кімнаті він вже майже бігав, чим раз швидше і швидше порушаючи свої товсті ніжки, заєдно глядячи в землю, засунувши праву руку за плече, а лівою безнастанно помахуючи і виправляючи ріжні рухи, котрі кождий раз в дивний спосіб не підходили до його слів. Раскольніков нараз завважав, що бігаючи по кімнаті, він разів два якось неначе задержувався біля дверий, на одну хвилинку, і начеб надслухуючи… „Чи він жде на що? 

— А се ви справді щиру правду говорите, — знову підхопив Порфір весело, з незвичайною простодушністю глядячи на Раскольнікова (від чого той так і здрігнув і душком приготовився), — дійсно справедливо над юридичними формами так остроумно позволили пожартувати собі, хе! хе!