Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/391

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Брехня! — заревів розярений до скажености Лужин, — недоріцтва самі верзете, паничу. „Забув, пригадав, пригадав, забув” — що таке! Значить отже, я нароком її підложив? Нащо? В якій ціли? Що у мене спільного з сею…

— Длячого? Отсего то я і сам не знаю, а що розповідаю справдішний факт, то се правда! Я до тої степени не помиляюсь, мерзенний, підлий ви чоловіче, що іменно памятаю, як по тій причині мені зараз тоді в голову питання прийшло, саме в ту хвилю, коли я вам дякував і руку вам стискав. Длячого-ж поклали ви їй крадькома в кишеню? То є длячого якраз крадькома? Чи лиш для того тільки, що хотіли від мене укрити, знаючи, що я противних переконань і не люблю приватного милосердя, котре нічого не лічить радикально? Ну, і рішив, що вам дійсно переді мною стидно такі дарунки робити, і кромі того може бути, подумав я, він хоче їй несподіванку зробити, здивувати її, коли вона найде у себе в кишені цілих сто рублів. (Бо деякі милосерні люде дуже люблять так розмазувати свої добродійства; я знаю). Опісля мені також подумалось, що ви хочете її спробувати, чи прийде вона, найшовши, подякувати? Відтак, що хочете уникнути вдячности і щоб… ну, як се там говориться: щоб права рука, чи як там, не знала… одним словом якось так… Ну, та чи мало мені думок тоді прийшло в голову, так що я постановив усе те обдумати опісля, та все-ж таки уважав нечемним виявити перед вами, що знаю все. Тільки мені зараз тоді прийшло в голову знову ще питання: що Зофія Семенівна бути-може, заки завважає, готова ще загубити гроші; ось длячого я рішився піти сюди, викликати її і повідомити, що ви її положили в кишеню сто рублів. Та по дорозі зайшов я перше в нумер до пань Кобилятнікових, щоби занести їм „Загальний вивід положительної методи” і особливо поручити їм статтю Підеріта (а впрочім також і Ваґнера); потім приходжу сюди, а тут ось вже яка історія! Ну, чи міг я, чи міг я мати всі ті думки, колиб я дійсно не бачив, що ви вложили їй в кишеню сто рублів?

Коли Андрій Семенович скінчив свої многословні розваги таким льоґічним виводом на закінчення бесіди, то страшенно втомився і аж піт капав з його лиця. Бідняга, він і в рідній мові не умів обяснитись порядно (не знаючи впрочім ніякої другої мови), так що він цілий якось відразу знеміг, аж начеб похудів, після отсего свого адвокатського подвигу.