родився сином лікаря в м. Москві 1822 року. Вже першою, в 1845 році печатаною повістею „Бідні люде” звернув він на себе увагу загалу, іменно же знаменитого критика Бєлінского. І дальші його твори з сеї доби, „Двійник”, „Неточка Незванова” і инші віщували авторови велику будучність. Аж ось надійшов памятний рік 1848. Запутаний в процес Буташевича-Петрашевського попадається Достоєвський під суд за „тайну політичну змову” (подібно як наш безсмертний Кобзар) і його засуджують на смерть. Цар Николай зміняє сю кару на каторжні роботи. Після чотирох років, пережитих в „мертвім домі”, мусить Достоєвський ще дальших три роки (знову як наш Тарас), служити в війську, почім вже вертає до Петербурга, зломаний на здоровлю, епілептичний. Мимо того пише він ще найкрасші свої твори: „Понижені і зобиджені”, „Записки з Мертвого Дому” і нинішну нашу повість „Вина і Кара” („Преступленіе и наказаніе”). Вони розносять його славу по всій Европі. Однакож перебуті замолоду злидні відбиваються чим раз більше і більше на нервовім, епілєптичнім орґанізмі писателя і послідні твори Достоєвського, писані під кінець його життя, є вже лиш виразом тяжкого душевного розстрою, у який попав перед смертю великий мученик за волю. Достоєвський умер в лютім 1881 року.
Автор „Вини і кари” є з Турґенєвом і Львом Толстим найзнаменитшим повістярем велико-руської літератури. Критика признала йому одноголосно незрівнаний талант психічної аналізи і вірного зображення „страшної правди” життя. Але Достоєвський був не тільки знаменитим писменником-психольоґом чи там психіятром, що уміє розібрати до найбільшої тонкости всі, навіть і хоробливі прояви душі, він був ще і горячим защитником понижених і зобиджених, він філянтроп, поет полишених паріїв. Він уміє найти людське почуття навіть в душі найзапеклійшого розбійника і бездушного на перший погляд каторжника. Із всіх його писань проглядає не тілько великий знавець людського серця, але і незвичайно добрий, сердечний чоловік, що любить
