Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/404

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

маючи голову, начеб напрасний, новий поворот думок поразив і знову прочуняв його. — Се не те! А ліпше… подумай собі (так! так справді ліпше!), подумай собі, що я самолюбний, зависний, лукавий, мерзенний, мстивий, ну… і в добавку ще може склонний до божевілля чоловік. Вже нехай усе разом. Та про божевілля говорили перше, я завважав! Я, бачиш, сказав тобі перше, що в університеті себе удержати не міг. А чи знаєш ти, що я може бути і міг? Мати прислала би, щоб оплатитись, а на черевики, одіння і на хліб я і сам заробив би; напевне! Лєкції трафлялись; по полтиннику давали. Працює-ж Разумихін! Та я заївся — і не хотів. Іменно заївся, се слово гарне!… Я тоді як павук в своїй дірі, в куті засівся. Адже ти була в отсій дірі, бачила… А чи знаєш, Зоню, що низькі стелі і тісні кімнати душу і розум давлять! Ох, як ненавидів я сей закамарок! А все таки виходити з него не хотів. Нарочно не хотів! Добами не виходив, і працювати не хотів, і навіть їсти не хотів, раз-враз лежав. Принесе було Настка — попоїм, не принесе — так і день перейде, умисно з заїлости не просив нічого! В ночі світла нема, лежу в темноті, а на свічки не хочу заробити. Треба було учитись, я книжки попродав; а на столі у мене, на записках та на зошитах, на палець і тепер пороху лежить. Я найліпше любив лежати і думати. І заєдно думав… І завсігди мав такі сни, дивні, ріжні сни, нічого говорити які! Та ось тоді почало мені також маячитись, що… — Ні, се не так! Я знову не так розповідаю! Бачиш: я тоді заєдно себе питав: чого я такий дурний, що коли другі дурні і коли я знаю вже напевно, що вони дурні, то сам не хочу бути розумнійшим? Потім я переконався, Зоню, що колиб ждати, поки всі стануть розумними, то надто вже довго буде… Відтак я ще переконався, що ніколи сего і не буде, що не переміняться люде і не переробити їх нікому і труду докладати шкода! Так, се так! Се їх закон… Закон, Зоню! Се так!… І я тепер знаю, Зоню, що хто дужий і сильний розумом і духом, той над ними і володар! Хто богато посміє, той у них і оправданий. Хто на більше може плюнути, той у них і законодавець, а хто більше всіх може посміти, той і лучший у всіх! Так доси велося і так на віки буде! Тільки сліпий не бачить!

Раскольніков, говорячи теє, хоч і глядів на Зоню, та вже не дбав більше, чи зрозуміє вона або ні. Горячка цілком обгорнула його. Він був в якімсь мрачнім унесенню. (Дійсно,