може бути божевільний, або дуже до того склонний. Признаюсь тобі, я і сам вельми був склонний піддержувати се переконання, одно, судячи після твоїх глупих і почасти поганих поступків (нічим не обяснених) а друге, після твого недавного поведення з матірю і сестрою. Тільки нелюд і падлюка, коли не божевільний, міг би так поступити з ними, як ти поступив, виходить отже, ти божевільний…
— Ти давно їх бачив?
— Що тільки. А ти з тої пори не бачив? Куди ти волочишся, скажи мені, будь ласкав; я вже до тебе тричі заходив. Мати хора від вчера направду. Зібралась до тебе; Евдокія Романівна почала здержувати; слухати нічого не хоче: „Коли він, говорить, хорий, коли у него розум мішається, хто-ж йому поможе, як не мати?” Прийшли ми сюди всі, бо не кидати-ж нам її саму. До самих твоїх дверий благали успокоїтись. Ввійшли, тебе нема; от там вона і сиділа. Пересиділа десять мінут, ми над нею стояли та мовчали. Встала і говорить: „Коли він з хати виходить, значить він вже здоров і матір забув, значить неприлично і стидно матері у порога його стояти і ласки, як милостині, випрошувати”. Домів вернулась і лягла; тепер в горячці: „Бачу, говорить, для своєї у него є час”. Вона думає, що своя, бачиш, се Зофія Семенівна, твоя суджена, чи там коханка, не знаю. Я пішов ось зараз до Зофії Семенівни, бо, братику, я хотів все провідати, — приходжу, дивлюсь: домовина стоїть, діти плачуть, Зофія Семенівна жалібні сукенчата їм примірює. Тебе нема. Поглядів, звинився і вийшов, так і Евдокії Романівній доніс. Все, кажу, се дурниця і нема тут ніякої своєї, найподібнійше до правди, із всего виходить, се божевільство. Та ось ти сидиш і варене мясище жереш, мов би три дні не їв. Воно, правда, і божевільні також їдять, все-ж таки хоч ти і слова до мене не сказав, то ти… не божевільний! На се я поклянуся. Перше всего не божевільний. І так, кат з вами зі всіми, бо вже-ж очевидно тут якась тайна, якийсь секрет; а я над вашими секретами ломити голови не думаю. Так тільки зайшов висваритись, — закінчив він, встаючи, — душу відвести, а я знаю, що мені тепер робити.
— Що-ж тепер хочеш робити?
— А тобі яке діло, що я тепер хочу робити?
— Слухай, ти впєшся!
— По чім… по чім ти се пізнав?
