Сибір. На березі широкої, пустинної ріки стоїть город, оден з адміністративних центрів Росії; в городі кріпость, в кріпости острог. В острозі вже девять місяців замкнений каторжник другого розряду, Родіон Раскольніков. Від дня його злочинства уплило вже майже півтора року.
Суд в його справі відбувся без більших трудностей. Злочинець твердо, докладно і ясно піддержував своє зізнання, не запутуючи обставин, не змягчуючи їх в свою користь, не викривляючи фактів, не забуваючи ні найменшої подробиці. Він розповів до послідньої точки весь процес вбивства; розяснив тайну заставу (деревляної дощинки з металевим полиском), котрий найшовся в убитої старухи в руках; розповів подрібно про те, як взяв в убитої ключі; описав сі ключі, описав скриню і чим вона була наповнена; навіть вичислив деякі з поодиноких предметів, що лежали в ній; розяснив загадку про вбивство Лизавети; розповідав про те, як приходив і стукав Кох, а за ним студент; повторив все, що вони між собою говорили; як він, злочинець, збіг опісля зі сходів і чув писк Миколки і Митька; як він укрився в пустій кватирі, прийшов домів, і на закінчення показав камінь на подвірю, на Вознесенськім проспекті, під ворітьми, під котрим найдено річи і мошонку. Одним словом, справа стала ясна.
Слідователі і судді дуже дивувались між иншим тому, що він укрив мошонку і річи під камінь, не похіснувавшись ними, а гірше всего тому, що він не лиш не памятав в подробицях всіх річей, котрі сам заграбив, але навіть в числі їх помилився. Іменно ся обстанова, що він ні разу не отвирав мошонки і не знав навіть, скільки там в ній лежить грошей, показалася не заслугуючою на віру (в мошонці найшлося триста сімнайцять рублів сріблом і три двогривенники; від довгого лежання під каменем декотрі верхні як раз найбільші банкноти дуже попсувались).
Довго добивались провідати: длячого іменно підсудний в тій одній річи неправду говорить, коли до всього иншого
