ки здається, так заглублений в самому собі і від всіх мов би заперся, — до нового свого життя він віднісся дуже природно і просто; що він ясно розуміє своє положення, не очікує в короткім часі нічого ліпшого, не має ніяких легкодушних надій (що так звичайне в його положенню) і нічому майже не дивується серед нового свого окруження, котре так мало похоже на щонебудь давнійше. Донесла вона, що здоровля його задоволяюче. Він ходить на роботи, від котрих не ухиляється і на котрі не напрошується; до їди майже рівнодушний; тільки що ся їда крім неділі і святочних днів так погана, що наконець він з охотою приняв від неї, Зоні, трохи грошей, щоб завести у себе щоденний чай; а відносно всього иншого просив не суятитись, впевняючи, що всі ті журби ради него йому лиш дошкуляють.
Дальше Зоня доносила, що поміщення його в острозі спільне зі всіми; середини їх касарні вона не бачила, все-ж таки догадується, що там тісно, погано і нездорово; що він спить на лежанці, підстелюючи під себе коц, і иншого нічого не хоче собі приладити. Тільки що жиє він так просто і бідно цілком не задля якогось обдуманого пляну або заміру, а так просто з недбалости і рівнодушности до своєї судьби.
Зоня просто писала, що він, особливо з початку не тільки не тішився її навіщанням, але навіть майже сердився на неї, не хотів говорити і обходився з нею нечемно, але що під кінець сі навіщення перемінились у него в привичку і мало що не в конечність, так що він міцно навіть тужив, коли вона кілька днів нездужала і не могла приходити до него. А бачиться вона з ним в святочні дні коло воріт острога або в стражниці, куди його викликають до неї на кілька мінут; в будні же на роботах, куди вона заходить до него, в робітнях, в цегольни, або в сараях на березі Іртиша.
Про себе Зоня доносила, що її удалося придбати в місті навіть деякі знакомства і опіку: що вона занимається шиттям, і зваживши що в місті майже нема модистки, то стала в богатьох домах аж необходимою; не згадувала тільки, що через неї Раскольніков одержав протекцію у власти, що йому облегчено роботи і инше.
Наконець прийшла вістка (Дуня навіть завважала якесь особливше зворушення і трівогу в її останніх листах), що він всіх уникає, що в острозі каторжники його не полюбили; що він мовчить по цілих днях і поблід страшенно. Аж ось в по-
