Він стояв, глядів і не вірив своїм очам: двері, зверхні двері, з передпокою на сходи, ті самі, в котрі він передше дзвонив і увійшов, стояли отвором, та ще на цілу долоню відхилені: не замкнені на ключ, не засунені засувкою, увесь час, за увесь сей час! Старуха не заперла за ним, може бути з осторожности. Але Боже: адже-ж він бачив опісля Лизавету! І як міг, як міг він не догадатись, що увійшла же вона куди небудь! Адже-ж не крізь стіну.
Він метнувся до дверий і засунув засувку.
— Та ні, знов не те! Треба іти, іти…
Він відсунув засувку, отворив двері і став слухати вниз сходів.
Довго він надслухував. Десь там далеко, надолі, напевно під ворітьми, голосно і пискливо кричали чиїсь два голоси, спорили і зневажались:
— Що се вони?… — Він дожидав терпеливо.
Наконець відразу все притихло, мов би відрізав: розійшлись. Він вже хотів вийти, аж ось нараз о поверх низше з шумом отворились двері на сходи і хтось почав сходити долів, виводячи якусь нуту.
— Як се вони безнастанно гомонять! — блисло в його голові.
Він наново примкув перед собою двері і переждав. Наконець все замовкло, ні душі. Він вже зробив було крок на сходи, та ось знову почулось чиєсь нове ступання.
Се ступання озвалось дуже з далека, ще десь на самім початку сходів, але він дуже добре і виразно памятав, що зараз від першого кроку він тоді почав чомусь там підозрівати, що се без сумніву сюди на четвертий поверх, до старухи. Чому? Чи се ступання було таке особливше, характеристичне? Кроки були тяжкі, рівні, не спішні. Ось вже він перейшов перший поверх, ось піднявся знову; чим раз чутнійше і чутнійше! Почувся тяжкий віддих входячого. От вже і третий поверх почався… Сюди! І нараз зробилося йому, мов би дослівно закостенів, мов би перебував сон, коли сниться, що доганяють, що вже близько, убити хотять, а сам мов би приріс до місця і руками повернути годі.
І наконець, коли вже гість став підниматись на четвертий поверх, що-лиш тепер він цілий відразу здрігнувся і встиг таки швидко і зручно промкнутись назад з сіней в кватиру і зачинити за собою двері. Відтак ухопив засувку, і тихо, нечутно засунув її. Інстинкт помагав йому. Покінчивши усе,
