З сього боку сидїли сьвященики й офіцери Антипи, визначні особи з Єрусалима й грецьких міст, зі сторони проконсуля — Марцель з митарями, і приятелї тетрарха — особи з Кани, Птолємаіди, Єрихона. Далї сидїли уже без всякого порядку гірняки з Ливана й старі вояки Ірода: дванадцять Тракиян, оден Ґаль, двоє Ґерманів, ловцї газелїв і пастухи з Ідумеї, пальмирський султан, моряки з Езіонґабера[1]. Перед кождим лежав мягкий пляцок до витирання пальцїв. Руки простягали ся, як шиї хижих птахів, щоб узяти олив, фісташок, міґдалів. Всї лиця весело виглядали з під своїх вінків. Лише фарісеї не схотїли взяти вінків, як римського непотрібства. Вони здрігнули ся, коли їх покропили калганом з ладаном: сеї мішанини уживано при церемонїях Храма. За те Авль потер собі нею й під пахвами, і Антипа обіцяв йому прислати її цїлу фіру, разом з трома кошами того правдивого бальзаму, що зза нього колись то хотїла здобути Палєстину Клєопатра.
З заду тетрарха стояв начальник залоги з Тіверіяди, що йно прибувши, щоб повідомити про важні подїї, але увага тетрарха ділила ся між проконсулем і тим, що говорило ся за сусїднїми столами.
