— Не думай, що я хочу тебе ошукати, — сказав Дід, подаючи йому неоцінений перстень. — Побачиш швидко, що мовлю правду. Впрочім, якби коли мій дар тобі не подобався, можеш мені його віддати. Тільки прийди до ліса там, де ти увільнив мене з вязниці, і крикни тричі „Діду!“ та вдар палицею по дереві, та я зараз зявлюся.
— О, я думаю, що не буду потребувати вас трудити, коли тільки це правда, що ви кажете, — крикнув на радощах Іван.
— Не маю звичаю брехати, — суворо відмовив Дід. — Отже ще раз тобі говорю: як тільки мій дар колинебудь почне тобі не подобатись, то ти прийди і заклич мене, я візьму його назад. У ніякі інші руки, крім твоїх, він не піде і нікому, крім тебе, служби робити не буде, це памятай. А як віддаси його мені, то я тобі, взаміну за нього, дам який інший дар, що собі сам вибереш. Ну, а тепер іди й бувай здоров!
За кілька хвилин Іван був уже на світі.
37
