Але щастя всміхнулося йому. Князь пригадав собі, що має за границею жінку й дочку, що живуть вони там у дорогій столиці на дуже скупенькім етаті¹²), що нетерпеливо дожидають його приїзду разом із свіжим капіталом, що капітал той, оскільки можна було його стягнути то продажею збіжжя та волів, то позикою в лихварів, находиться щасливо в його шкатулі, і що, одним словом, пора було їхати. Тож казав готовити все до подорожі, і за кілька день рушили. Подорож, ненастанне товаришування з кіньми і природою освіжили Івана. Мав заняття, хоч і не потребував працювати. Очі його сковзалися по різнородних околицях, перебігали мимо сел, в яких сотні подібних до нього Іванів зідхали й тужливо гляділи вслід за княжою каретою, надармо думаючи про розкіш хоч раз у житті проїхатися отак у світ широкий, — попри містечка, в яких стрічали неохибне болото або куряву, неохибні громади напівголих жидівських дітей насеред вулиці й неохибні набрязклі лиця пяниць, що висовувалися
52
