— А так, що вірителі влізли ясному панові на ґрунт, поінтабулювалися²⁰) і виправували собі таке, що ввесь дохід іде їм на сплату довгу і процентів. Якби був один віритель, або якби вони всі погодилися, то може б суд добра продав. Але вони чомусь не можуть погодитися, мабуть надіються з ясного князя ще щось більше видушити, і для того держать його немов того, що за одну ногу завішений. І для того повновласник написав, що не може ані дібр продати, ані доходу з них посилати.
Іванові аж якось гаряче зробилося, коли спробував перенестися в положення князя.
— І чим же це скінчиться? — запитав він.
— Дочку продадуть, — злорадно всміхаючися, шепнув йому до вуха лакей.
— Дочку? Панну Ніну? — остовпілий з дива скрикнув Іван.
— Авжеж не кого. Є тут один старий скупиндряга, головний віритель князя. Бароном титулується, але є собі простий лихвар, що ще з батька нашого князя почав соки тягнути і на нім великого маєтку доробився. Та й маюча²¹) шельма. Не відступає нашого ясного пана ані на крок, а як ми ось тут замешкали, то він і собі ж. Ну, а при тій спосібності й інших паничиків підскубує. Так ото той барон знає дуже докладно, як стоять діла нашого яснеосвіченого, та проте кредитує йому. Тепер ось знову якусь
74
