Не те за панщини було!
Там кождий пан ступав так бучно
І відзивав ся так бундючно,
Немов король, чи мав село,
Чи цїлий ключ. Не перейшло
І через голову нїкому,
Щоб що змінити ся могло
В тім розпорядку віковому.
Пани і панщина у сьому
Зрослись, здавалось, нерозлучно.
Тодї то стоїло поглянуть
На пана. Просто очи вянуть
У мужика, як пани вздрить,
Хоч пан не лає й не кричить!
По що кричать? Гнїв крови шкодить.
Нї, нинї й цар мабуть не ходить
Так гордо по своїй столицї,
Як пан тодї селом ходив.
Тут гарна доня у вдовицї —
У двір її! Загородив
Господар пліт новий — „Гей хаме
Городиш моїми лїсками!
Пліт розбирай і в двір звези,
Або оплату положи!”
Чи ласка панськая, чи кара,
Все мов нехибний божий суд
Паде на смирний, темний люд,
І навіть писнуть, сплакать — вара!
Сторінка:Франко Іван. Панські жарти (Нью-Йорк, 1919).djvu/10
Цю сторінку схвалено
— 10 —
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/51/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD._%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%B6%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8_%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%2C_1919%29.djvu/page10-1024px-%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD._%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%B6%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8_%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%2C_1919%29.djvu.jpg)