В таких ще справах і не знали,
Що се — горячая пора.
Гей, розізлив ся, розкричав ся
Наш пан, як тілько день освів,
Коли від Жида він дізнав ся,
Що з повномочними послами
Ми скаргу вислали у Львів.
Він аж заскреготав зубами,
І зараз же писати сїв
Листи догінчії за ними,
І зараз рано верховими
Він розіслав їх по панах:
„Де хто таких хлопів спіткає,
Най зараз ловить їх, хапає,
І вяже й до циркулу шле”.
Що й говорить вам про той страх,
В якім жило село цїле
Весь тиждень після тих подїй!
В якій непевности, трівозї,
Ми ждали з дня на день, хто в тій
Війнї зістане в перемозї?
Чи наші сповнять намір свій,
Чи де їх зловлять у дорозї?
На другий тиждень вість іде:
Зловили наших! Боже правий!
Як затремтїли ми! Тверде
Камінє б дрогнуло. А бравий
