По щож менї її палити?
Чи маю може свиням лити?
Попу мабуть се все одно,
Та не одно менї, о нї!
Се-ж бунт! Таж він в мою кишеню
Виразно засуває жменю!
Таж він підкопує менї
Найлїпший дохід! Ей, паноче!
Сего терпіти й чорт не схоче!
Насихмісць тут попа призвать!”
І ждучи скорою ходою
Ходив у злости по покою,
Плював, сїдав, вставав опять.
Прийшов паночик, поклонив ся
І близь порога зупинив ся,
В руцї держачи капелюх;
Глядїв трівожно та несміло;
Обличє зблїдло, побілїло,
Мов весь уйшов аж в пяти дух.
З гори, мов на собаку буру,
На ту непоказну фіґуру
Пан марсом своїм поглядїв,
І сплюнув, вільною ходою
Пройшов два рази по покою
А піп стояв, мовчав, тремтїв.
В кінцї пан звільна наблизив ся
І аж над самим похилив ся
І різко, остро запитав:
