І в панському дворі в тій хвили
Усї серця трівогу били,
Йшла суєтня та біготня.
Блїда, задихана двірня
Металась мов в окропі муха,
Бо кождий чув в покорі духа
Гріхів не мало за собою
І нишком всїх святих благав:
„Загородїть йому лускою
І очи й уши, щоб не взнав!
Ще лиш сей раз, сей раз послїднїй!
Буду наймав служби й обіднї,
Щоб лиш сей раз я не пропав!”
А пан понурий і похмурий
Приїхав, якось наче вовк
Глядїв, змарнїв щось і пожовк,
Чи то його так міські мури
Зіссали, чи грижа яка?
Роздяг ся, хвилю по покою
Ходив, по привичцї рукою
Помахуючи, мов би в нїй
Держав рукоять канчука.
А далї дзвоником в покій
Покликав він льокайчука.
„Най тут пан ржондца зараз стане!
Бігай! Та стій, чекай, балване!
Як пана ржондцу сповістиш,
Біжи, арендаря приклич!”
Сторінка:Франко Іван. Панські жарти (Нью-Йорк, 1919).djvu/62
Цю сторінку схвалено
— 62 —
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/51/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD._%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%B6%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8_%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%2C_1919%29.djvu/page62-1024px-%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD._%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%B6%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8_%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%2C_1919%29.djvu.jpg)