щасного бідолахи, що серед величезного міста опинить ся без гроший, без зарібку, без пристановища, без нїякого способу до житя.
Та се ще не все. Дикун у лїсї бачив довкола себе лїс а що найбільше иньших таких дикунів, як був сам. Коли терпів голод то знав, що й иньші довкола нього терплять; коли був ранений, то знав, хто його зробив неспосібним до працї. А бідолаха в великім містї де поступить, бачить довкола себе богацтво, роскіш, пишні вбраня, великі доми, блисучі склепи навантажені всякими товарами, з повиставлюваними в вікнах скарбами, з яких сота, тисячна часть моглаб його зробити богачем. Він гине з голоду серед величезних куп хлїба, в близу богатих кухонь і реставраций, де иньші наїдають ся до схочу. Він голий в близу маґазинів, що аж тріщать від маси сукон, полотен і найріжнороднїйше, він часто не може дістати роботи і погибає без працї тут же обік многолюдних фабрик, де день і ніч гуркочуть машини, стукочуть молоти, кишать робітники як мурашки, обік варстатів, де день і ніч слїпають та надривають ся иньші робітники надсильною, прискореною, горячково невпинною працею.
І сказав би хто, що се лиш по містах так, — табо нї. А по селах хиба не бачимо дивного (нам воно з віковічної привички перестало бути дивним), гнїтучого та болючого противеньства між бідними і богатими. Тут сидить ґосподар на цїлім ґрунтї, а в нього тулить ся комірниця, що не має клаптика землї, а його сусїди мають по морґови, по пів морґа, а там на кінцї села позасїдала голота, що не має нїчого крім нужденної хатчини, тай то нераз поставленої на громадськім ґрунтї. Скілько нерівности і скілько зависти в тїсних межах одного села! Ба, алеж бо обік того села звичайно стоїть двір, а в тім дворі живе дїдич, пан на 500, 1000 або й більше морґах. Він держить у себе цїлу
