Слово „поступ” почуєте часто в наших днях із ріжних уст. Усї накликають до поступу, дехто тїшить ся ним, дехто нарікає на нові „поступові” думки та порядки. Може би не від річи було поміркувати, що то таке поступ, у чім його шукати, чи є чого ним тїшити ся або може журити ся?
Слово „поступ” і відповідне йому понятє нове не лише у нас, але й у цїлім осьвіченім сьвітї. Ще яких 300—400 лїт тому назад навіть найосьвіченїйші люди не богато думали про те, що колись на сьвітї було не так як тепер, а колись може змінити ся теперішний порядок. У давнїйших часах загально держала ся думка, що порядки між людьми все були однакові або майже однакові, що ті порядки — хлїборобські, ремесничі, родинні, громадські — вічні, встановлені самим Богом і так вони лишать ся до судувіку. Що найбільше добачувано таке, що ті порядки не все строго і чисто додержують ся, по троха псують ся, не стає між людьми працьовитости, пильности, дбайливости, послуху, покори, побожности. Се походило по думцї тих старих людий не з чого, як із людської злоби, з зопсутя обичаїв або з чортівської покуси.
Такий погляд на історию чоловіка на землї держав ся довгі тисячі лїт. І треба було віків важкої наукової працї та несподїваних відкрить науки, доконаних у найновійших часах, щоб люди нарештї дійшли до переконаня, що початкова істория чоловіка на землї, та порядки й обставини, серед яких жив найдавнїйший чоловік, були зоввсїм инакші, та що їх розвиток доконував ся помалу на ріжних місцях землї протягом десяток а може й соток тисяч лїт.
Новочасна наука виказала, що чоловік протягом довгих тисяч років з дикого сотворіня виробив ся до того, що пізнав пожиток огню.
Аж від тої пори можна починати його історию. На ріжних місцях Европи повіднаходжено огнища такого давнього чоловіка, повіднаходжено останки його костий, що
