ва і завідували би своїми справами через виборну старшину. Автономія громади, то головна основа лїпшого ладу і щасливійшого житя людий. Кожда громада живе собі сама для себе і дбає сама за себе і за всїх своїх членів. О скілько вона стикає ся з иньшими громадами, має з ними спільні інтереси або якісь незгоди, о стілько входить з ними в умови або в згоду, як рівний з рівним, добровільно і без примусу, лише з огляду на спільну користь або спільну небезпеку. Так само вяжуть ся в більших справах цїлі повіти з повітами, краї з краями — і так повстає, з низу в гору, велика держава, яка держить ся купи не силою примусу, війська, платних урядників, але силою спільних інтересів громад, повітів, країв, силою так званого федераралїстичного устрою.
Отсей нархістичний ідеал лежав між иншшим у основі програмових нарисів Драгоманова, розвинених ним у „Переднім слові до „Громади” і в брошурі „Вільна спілка.” Нема що й казати, що як би всї люди були високо осьвіченими, добросердними, здоровими на дусї й на тїлї, то такий устрій міг би бути для них добрий. Він певно й лишить ся ідеалом людського громадського устрою на пізні віки і як усякий ідеал нїколи не буде вповнї осягнений. Та тепер, коли маємо дїло з людьми темними, здеморалїзованими і в величезнім розмірі хорими тїлом і духом (найбільша часть тих хорих навіть не знає про свою хоробу і видає з себе здоровісеньких а инодї такі хорі роблять ся проводирями народа, високими урядниками та органами власти), — такий устрій по просту неможливий, не простояв би анї одної днини, і яи би яким чудом заведено його, скінчив ся-б величезною замішаниною і загальним безладєм.
Що федералїстичний устрій сам собою не мусить вести до добра, а навпаки може вести до великого лиха, маємо
