в немногих руках; на другім кінцї чим раз меньша горстка богачів. Якийсь час вони будуть панувати, поки маси робучого народа будуть темні та покірні. Але коли в тих масах зародить ся почутє своєї кривди, своєї класової єдности і своєї сили, тодї вибє остатня година капиталїстів. Ті, що доси иньших позбавляли власности, будуть тепер самі позбавлені власности; величезні богацтва, здобуті працею мілїонів бідних робітників, стануть ся збірною власністю мілїонів, спільним добром усього робучого люду.
Маркс у своїх писанях не вдавав ся в мальованє того, як саме має виглядати той будущий громадський устрій, у якому буде спільна праця без визиску і спільне вживанє плодів працї без нїчиєї кривди. Ширше розвивали сї думки Марксові товариші й приятелї Ляссаль і Енґельс. Особливо сей остатнїй розвинув погляд про те, що осьвідомлені і зорґанїзовані робітники повинні при помочи загального голосованя здобути перевагу в державних радах і ухвалювати там закони, які-б теперішню державу, основану на панованю одних и неволї других, на визиску і дармоїдстві, помалу або й від разу перемінили на народну державу, в якій би через своїх вибранцїв панував увесь народ, в якій би не було нї визиску, нї кривди, нї бідности, нї темноти.
Наслїдком сих наук Маркса, Енґельса й Ляссаля почали нїмецькі робітники орґанїзувати ся в велику партию, що мала метою здобути як найшвидше перевагу в парляментї і перемінити одною ухвалою весь громадський порядок. Ся партія назвала себе социяльно-демократичною. Стоячи на основі Марксових социялїстичних поглядів ся партия надїяла ся порушити весь народ і здобути для нього панованє. Хоч називала себе революцийною, але розуміла революцию зовсїм не так, як її розуміли прм. анархісти. Ся партия бажала захопити в свої руки державну вдасть не на те, аби знищити її і дати всїм горожанам як найпов-
