Сторінка:Франко І. Boa Constrictor (Краків, 1943).djvu/22

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

щоденна. Тут Герман міг слідити від самого початку, від малесеньких зародів, як росли, розвивались і множились його тисячі, доки не дійшли до міліона, як поборювали і пожирали без ліку противників, як опутували і висисали без ліку народа, як ширили довкола без ліку нужди, бідности, знищення, і йому самому попри всіх достатках і розкошах таки не принесли того, що називається щастям, вдоволенням. Давніше упоювали його перші вдачі, в його грудях часом щось металося і скакало з радости, — але тепер не стало й того. Його капітал ріс і множився, мов заклятий. Сьогодні перший раз він оглянув добре, відки він набирав соків, — і злякався, злякався самого себе, злякався свого багатства. Не тому, щоб так надто зрушила його доля тих тисячів, у котрих його капітал відняв щоденний хліб, так, як велике дерево, ростучи, відіймає животні соки в дрібної трави кругом себе. Ні, доля тих бідолахів не дуже займала Германа. Не того йому стало страшно, що тисячі не мають через нього чим занестися. Він був забобонний, і йому в тій хвилині причувалися тільки тисячі проклять, що падали на його голову. Його багатство якось страшно в тій хвилині затяжіло на нім. Йому незнати відки прийшла думка, що багатство то стоголова потвора, що пожирає інших, але — хто знає — може нарешті пожерти й його. Він мимоволі глипнув на образ, залитий тепер ярким сонячним світлом. Ґазелі десь немов пощезали, зблідли серед яркого світла, — тільки звої вужа блищали, мов золоті живі перстені, готові ось-ось обхопити свою добичу, — а очі, ті зачаровані, огнисті очі, так і впивалися в Германа, так і проколювали його. Йому стало моторошно. Він зажмурив очі, щоб обігнатися світла і страшного привиду.

Яким же способом доробився Герман Ґольдкремер такого великого маєтку? Три літа пробував він у Іцка Шуберта. Здорове повітря, супокій, часті проїздки зовсім відживили його. Його лице почало наливатися здоровою краскою, рухи були живіші, ба навіть пам'ять і поворотність значно збільшилися. Природа почала загладжувати сліди поганого дитинства, почала загладжувати й пам'ять про нього. Іцик рідко згадував про свою Тавбу і „бухер“ — вони, мабуть, за життя також чимало йому були збридли. Правда, про холеру частенько ще чув Герман оповідання між губицькими селянами, а тоті оповідання проймали його морозом. Нераз і самому ще снилася мати, посиніла, страшна, як конає в лютих судоргах, або довженний похід возів, наладованих трунами, що гуркотять по каменистій дорозі серед