рух у тій метушнї. Коли з купи залунає регіт, вони й собіж усьміхають ся якось несьвідомо, а коли відтам градом сипле ся лайка та голосні пересвари, вони так само мимоволї блїднуть і зцїплюють розняті доси уста. Германови нераз якось нїби моторошно, а нїби й жаль робило ся тих вічно голодних, брудних, тихих і сумовитих сїльських дїтий, і коли торг був добрий, він випрошував у Іцка жменю цукерків або пару обарінків, кликав дїтий до себе і обдїлював їх тими ласощами. Вони наближали ся несьміло, брали незручно і відходили не дякуючи, мов іще дужше заклопотані тим несподїваним добродїйством з боку Жида, і потім знов ставали з боку і слїдили його очима так само, як і перед тим.
Поволи їдучи горі селом, візок чим раз то більше наповнює ся платянками, — Іцик поглядає на їх наскидані копицї і засукує руки, — знає, що швидко набере ся в нього сотнар і буде можна везти до лїверанта в Дрогобичи. Та ось вони серед села, біля широкої, мурованої коршми. Іцик звертає коняку на брудне, просторе подвірє. Арендар Мошко його знайомий. Тут він пообідає, — розуміє ся за гроші — печених бараболь і молодої цибульки, і побалакає „зі своєю вірою“, — тут і конину попасе і онучки в коморі зложить за час, бо йому не вигідно з ними возити ся. Його приймають радо, — йому так любо посидїти в тїснім ванькири, заваленім трохи не до повали бебехами, — йому так любо гуторить ся серед вереску жидівських бахурів та уриваної бесїди двох селян, що широко розсїли ся в коршмі на лавцї, випили по півкватирцї, люльки позапікали, та пикаючи час від часу перекидають ся кількома
