ського вчив мене дир. Харкевич, для якого Батько не мав досить слів похвали. Анґлійського я навчився при грі в теніс. Батько свобідно читав тими всіми мовами. Окрім того знав по еспанськи, італійськи (подорожував по Італії кілька разів), чеськи, болгарськи, білоруськи, жидівськи й єврейськи. По литовськи розумів сяко тако, бо коли раз до нас зайшов один молодий литовець і говорив з Батьком, ми не розуміли ані словечка, але Батько переказав нам його слова. Особливо живі відносини були в Батька до німців, Батько до кінця був кореспондентом віденського „Ді Цайт“ і коли я у Відні підчас війни заходив до редакції, там ще добре пригадували собі ймення Батька.
З анґлійців пригадую собі двох чи трох журналістів, які заходили кілька разів.
Етноґрафічну екскурсію в гори зробив Батько з п. Хведором Вовком і мабуть і п. Гнатюком. По повороті тішилися обильною добичею. Тримаючи в руках старовинне кресало і губку п. Вовк сказав весело: „Ну, а за ото побємося!“ Це дійсно був єдиний примірник. Але скоро погодилися, бо Батько в заміну згодився на гарний ґердан „драбинку“. Жінка, яка на ярмарку згодилася відпродати той ґердан зі своєї шиї, як казав Батько, гірко заплакала і заголосила: „І як я тепер гола піду до хати“.
