Могутня постать козака станула в світлі скипок.
»Це ви пане Верещака?«
»3а нами драґуни. Мій відділ покинув Немирів майже без бою, покинув по дорозі гармату і за дві години тут буде. Або до опору станемо або дальше підемо…«
Абазин звернувся до своїх сотників, які зацікавлені тупотом поприходили зі своїх кватир. Його голос дзвенів як серед бою, його очі блестіли а на обличчі проявилося незвичайне оживлення:
»3ібрати сотні на дорозі до Брацлава. Упорядкувати втікачів і виправити їх у дорогу до Сашкова, поведе їх полковник Дубина. А ти«, — Абазин звернувся до писаря — »з канцелярією, обозом та раненими прилучишся до Шпака й підеш куди звелить. Листи ніяк не сміють дістатися у руки Поляків.«
Сотники помчали до своїх сотень. Рух і гамір роздався по спокійнім до тепер місті. Відділи готові до бою упорядкувалися скоро і без замішання. Міщани, коли дізналися про нахід великих польських сил, приготовилися й собі, щоб дати можливий відпір.
Пан Верещака, український дідич-дворянин, пристав один із перших до всенароднього повстання і ревно винищував
