»Прикажете гарматами рознести то гніздо шершенів?« — зблизився до Сенявського генерал Брандт.
»Гарматами тих хлопів? Ні, мої лицарі зметуть їх шаблями за пів години.«
Піхота та відділи кінноти рушили до наступу. Гетьман велів брати живцем, щоб потому судити. Потоцький з двома корогвами рушив до Ладижина і небавом чорний дим, вистріли та голосіння звістили козаків, що суд розпочався.
Кожний бій розпочинали звичайно гарцівники, але тепер польний гетьман вмів вести наступ зразу зі всіх боків. Як шерщені кинулися густі товпи піхоти на жмінку козаків. Наступ за наступом відбивали козаки і лава за лавою голінних лицарів лягала на валі трупів. Неодин значний пан, що хотів почванитися своєю відвагою, стрінувся із горячою кулею або гострим списом… Алеж бо й оборонців млина за кожним наступом ставало менше й менше. Ще тільки половина держалася Абазина. В друге й третє вимінювали козаки свої поломані шаблі за польські. Списи всі поломалися і приходилося відбивати з близька. Даремно шукав Абазин смерти. Куля не брала полковника, не мав ні одної рани. Поляки натискали так скоро, що козаки не встигали набивати рушниць і пістолів.
