Да буде твоя непохитна воля
там —
на землі,
як тут —
в заводі.
І глузовали над святим святих,
і в сміх
підмішували кал.
Вони не знали тих доріжок
і шлях той бурьовий,
що нас виховував
тримати руху стяг.
Іх розуміння, що порожній
у діжці згук.
Іх приборкала тирса, поле
і шелести журби,
а клуні рип колись повісив
життя іх на снопи.
І казав я:
Покиньте мріяти мертвим!
Давайте посолодимо сучасний мент.
Ви хочете, мабуть, жерти?
Так і я ж хочу!
Чуєте?
Ах, не варт!
Вас розбуркає лишень Марат.
А я (я не покину ранок!)
і ваших і своіх дітей
уберу у віяло фазана
і поведу в майбутнє.
1.
А вчора степ шумів…
Ох, як метушився степ!
Чекали у місто гостей
троглодітного віку.
