І кому ж, як не мені,
мисль свою пускати амазонкою
в далечінь?
Я буду уідливою нянькою
біля вас,
бо ви розібєте коштовні вази,
і будемо укупі плакати
ще один вік.
Ви розумієте мене?
Я — це фуга!
Во імя ваших —
Отця і сина, і святого духа —
Я — ми.
Слухай чоловіче:
Да не будуть тобі бозі другі,
тільки моє засмажене обличчя.
Це — не наруга —
це сердечна порада,
бо мені вклоняються не лишень дніпрові русалки,
але й окіянські наяди…
Хто міжпланетних мрій
таємність розпутляє?
Я.
Я лоно страдниці землі
в троянди уквітчаю,
а кров
і бризки мозку під мечами
перетворю в вино й желе.
А фаворіти моі — бурі
гієні очі попечуть,
і потечуть
часів Адама ріки…
Ах, швидкувати б, заарканити
цю мить!
