Цю сторінку схвалено
— 13 —
Кричить про Сонце золоте,
Що зійде над братами!
І ми певнїйше за Святе
Поляжем головами.
Приспіть годину навісну: —
Морози сонце нудять.
Надїї будять в нас весну,
Подїї — помсту збудять!…
X.
Памяти Павла Грабовського.
Він гинув у нетрях Сибіру,
Де сосни хитались над ним,
І край йому рідний там снився,
Сповитий туманом густим…
За край свій в далеку країну
Полинув в утомі борець,
А нарід його між людями
Конав, немов темний слїпець…
І сльози засланця котились
З потомлених горем очей
І в день серед білого снігу,
І в темінї зимних ночей…
І пісня його продзвенїла
Нам звідти журлива, як гай,
У стумі і нетрях Сибіру
Про любий, покинутий край:
