Цю сторінку схвалено
І пливуть далеко повнії замірів,
Думи гірські, сповненії співів!
Хмари сизі, владарі гармонїй[1],
Від людей далекі, золотом отканні,
Чом не чуть вам горя в співови симфонїй[2]
Хмарам сизим, сповненим гармонїй?
***
Там — он… сосни, тихо плачуть, гинуть,І замерзлу землю снїг довічний криє,
А байдужі хмари десь у далеч линуть.
Хмари, гляньте! — там ялини гинуть!
XV.
На смерть Миколи Лисенка.
Умер боян, — замовкли лїри згуки,
Кінець тепер стражданням за свій край,
Умер боян, що бачив його муки
І увійшов у тихий божий рай…
Гармонїй слїз він повен був до смерти,
Але чекав, що счервонїє Схід,
——————
