чимсь кра́шчим, ніж цяцько́вані ми́три, и таке́ вельмо́жество, котре́ пиша́тимецця чимсь достойні́йшим, ніж пре́дківське надба́ннє, и таку́ интеллікге́нцію, котра́ бу́де розу́мна малоуче́ним лю́дям, як батьки́ и матірки́ розу́мні ді́тям своі́м.
Благода́тна земля́, що зроди́ла вже сті́лько бага́того жни́ва, лежи́ть облого́м перед на́ми. Зачаро́вано сей облі́г ище́ тогді́, як боро́лись на́ші ру́ські козаки́ з на́шими ру́ськими пана́ми, зачаро́вано й за́клято: щоб на сёму́ обло́зі полама́всь уся́кий плуг, котри́й не сам на́рід-абори́кген собі́ ви́куе.
Оце́ ж почали́ ми ёго́ кува́ти, сёго́ чудо́вного плу́га, с того́ часу́, як постяга́ли богі́в з Оли́мпа, а полубогі́в из мраморя́них постаме́нтів, та пороби́ли громадя́нами. Дарма́ що нас так тя́жко тісня́ть и пригні́чують необа́чні госуда́рники. Ми и в тісно́ті и в при́гнеті куемо́ та й куемо́ собі́ слове́сні лемеші́ та чере́сла пома́лу. И при́йде той час, що паха́тимемо пре́дківське за́ймище бес цензу́рного до́зволу.
А щоб роса́ не вибива́ла нам оче́й, по́ки зі́йде на́ше со́нце, со́нце духо́вноі свобо́ди, — тре́ба нам, бра́ттє земляки́, заложи́ти літерату́рній кіш у вбезпе́ченому висо́кою цівилиза́цію мі́сті.
Шкода́ нам зва́ти Москаля́ дя́дьком. Дя́куючи нам и за ору́жню и за мора́льню підпомо́гу, він хо́че загла́дити на́ше обли́ччє сере́д наро́дів; хо́че, щоб ми забу́ли, хто ми и яке́ на́ше націона́льне пра́во; хо́че, щоб ми не ма́ли ні путя́, ні че́сти, ні пова́ги на сві́ті.
Оце ж, пропові́дуючи и́стину, я́ко исто́чник свобо́ди, му́симо ходи́ти ро́бом тих, котри́м вели́кий Учи́тель ро́ду людзько́го наказа́в: що коли́ гна́тимуть іх ув одному́ мі́сті, неха́й утека́ють до дру́гого. Пе́вно ж бо
