Нещасли́вий коха́нець учи́вся в Ні́жені, вку́пі з Го́голем, си́дючи з ним на одні́й ла́вці. Ще́дра украі́нська приро́да надала́ ёму́ не сами́й ті́лько дар поэзіі и музи́ки. Між мно́гими зді́бностями своі́ми до вели́ких и мали́х річе́й, дивува́в мене́ він більш усёго своі́м коми́змом, своі́м ю́мором и вмі́ннєм поста́вити на сце́ну ко́жну люди́ну, про яку опові́дував, так, мов іі́ ба́чиш своі́ми очи́ма и чу́еш вла́сними уши́ма: чи то був Моска́ль, чи то Лях, чи то піп, купе́ць, мужи́к, Жид, Ци́ган, чи то дівча́, чи стара́ ба́ба, чи мала́ дити́на. Оповіда́ння ж ёго́ були́ не про́сте бала́каннє: се були́ такі́ зрозумо́вані вся́кими обста́винами сце́ни, які́ рі́дко дово́дицця вбача́ти на теа́трі. Тут він вия́влював ро́зум проникли́вий, чу́вство глибо́ке, всеодоліва́ючий коми́зм и могу́щу сати́ру.
Хоть, мо́же, хто й здиву́ецця, та я скажу́, що се в нас був би дру́гий Го́голь, ще, мо́же, до то́го Го́голь украі́нський, коли́б у нёго була́ така́ доро́га, як у Го́голя, и такі́ приятелі́. Тре́ба дода́ти й се, що худо́бу свою́ проци́ндрив сей дороги́й чолові́к не на одни́х ка́ртах та широ́ких у́чтахъ, по старосві́цькому звича́ю гости́нности. Був він ве́льми милосе́рдий до вбо́гих и без уся́коі мі́ри великоду́шний до своі́х дру́гів. Бага́цько свято́го добра́ було́ в сій нещасли́вій люди́ні, и все те ззі́ла леда́ча па́нська жизнь, та жизнь, котру́ нам не дали́ спра́вити на лу́ччий шлях, та сама́ жизнь, котру́ так ве́село и так гі́рко малюва́в Го́голь, а змалюва́вши промовля́в: „Ску́чно на сім сві́ті, пано́ве!“
По́руч ис поэтом, що вже втону́в по ши́ю
„Въ томъ о́мутѣ, гдѣ съ ва́ми я
Купаюсь, милые друзья“…
ні, в гі́ршому, дале́ко в гі́ршому того́, в котрі́м тону́в та й потону́в таки́ Пу́шкин, — по́руч из ним, тіма́хою,
