Залюбки́ прийня́в Шевче́нко ёго́ проха́ннє, ба, мо́же, й с тае́мною одра́дою. Не мав кобза́рь наш ніко́го ни́жшого від се́бе на Вкраі́ні, та не мав же ніко́го й ви́шшого. Брата́всь охо́чо из оста́ннім перебе́ндею ста́рцем, а проте́ дя́дьком не вважа́в и найпе́ршого па́на. Тепе́р, на́шого ча́су, поста́вити упоэтизо́ваного мужи́чого си́на ша́фером серед украі́нського па́нства було́ б ді́лом звича́йним. Три́ццять же и пять літ наза́д се була́ пречудна́ дико́вина. Хуторни́й поэт шаферува́в уже раз у тому́ до́мі, и бажа́в шаферува́ти ще раз. На вира́знім, хоть и бахусова́тім, виду́ ёго́ зже́вріла оби́да, и він дав сёму́ чу́вству во́лю при пе́рвій на́годі; а го́сті ёго́ здвигнули́ бес сорома́ плечи́ма. Не зна́ю, чи догле́дівсь до сёго Шевче́нко: бо „молоди́й князь“ пові́з до свое́і „молодо́і княги́ні“ свого́ „ста́ршого боя́рина“ за́раз.
Там зна́ли Шевче́нка по ёго́ тво́рах та по ёго́ лю́бій, то жартовли́вій, то пова́жній, або́ сумні́й розмо́ві. Ніхто́ ще не знав, що він преди́вний, мо́же, найлу́ччий співа́ка наро́дніх пісе́нь на всій Украі́ні обо́х дніпрови́х берегі́в, и сам я не ду́мав, що почу́ю в ёго́ пісня́х щось ище́ нечу́те ба и в гости́ні в хуторно́го поэта, де, пра́вду сказа́ти, пъяні́ го́сті приглу́шували го́лоси́ твере́зих.
Нови́й ёго́ тала́нт ви́явився того́ ж таки́ ве́чора. Тогді́, між украі́нським па́нством рі́дко ще хто вмів розмовля́ти рі́дною мо́вою, и сам Шевче́нко говори́в у го́стях у пані́в ма́ло не все по росі́йські. Хиба́ знахо́див ду́же спочутну́ собі́ люди́ну міз земляка́ми, що вічча́-
