не для на́шоі бу́дущини ру́ське еди́нство покрепи́лось би Шевче́нком ище́ більш, ніж сами́м Пу́шкиним.
Оце́ ж тепе́р и вбача́йте, чого́ нако́іла сивоу́са дітво́ра!
Не пишу́ я сво́еі автобиокгра́фиі, ані́ своі́х мемуа́рів. Я виставля́ю нау́ці истори́чні фа́кти ра́нше, ніж вона́ про них дові́даецця з запре́тних по́ки що архи́вів. Бо жизнь не жде, не хо́че жда́ти, и живи́й живе́ гада́е. Неда́вно сказа́в вели́кий исто́рик Мо́мзен у Берли́ні, що прави́телі наро́дів приво́дять наро́ди зо́всім не до то́го, до чо́го привести́ силку́юцця. И спра́вді ж бо, наро́ди живу́ть по зако́ну Бо́жому, по зако́ну приро́ди, и вся прави́тельска му́дріст ті́лько в тому́ й есть, щоб сёго́ зако́ну не лама́ти, — ска́жемо лу́чче: щоб об сей зако́н не розби́тись.
Тим же-то й наш мизе́рний, зні́вечений и незгі́дний на́рід Украі́нський ма́е таке́ вели́ке пра́во на свою́ жизнь, як и найме́нша трави́нка на свою́. Ба и найме́ншій на землі́ трави́нці дала́ приро́да таку́ вели́ку поту́гу жи́зні, що хоть би всі де́споти, від само́го Нимро́да поча́вши, працюва́ли нат тим, щоб іі́ на сві́ті не було́, — не здолі́либ сёго́ вді́яти.
Що́ поста́ло на Вкраі́ні послі 1847го ро́ку, се ми всі зна́емо. Зна́емо и незабутни́й у літо́писях про́світи царськи́й декре́т 18 ма́я 1876го ро́ку про на́шу рі́дну мо́ву.
Нам тепе́р на Вкраі́ні так до́бре, як тому́ Паліе́ві в сібі́рних пусти́нях, — що ка́же ду́ма:
А як прийшо́в пан Палі́й додо́му,
Та й сів у наме́ті,
На банду́рі виграва́е:
Ли́хо жи́ти в сві́ті!
Той, ду́шу закла́вши,
