Цю сторінку схвалено
I.
ДО КО́БЗИ.
Кругом тіснота и неволя,
Народ закований мовчить…
Шевченко.
Ко́бзо, моя непоро́чна уті́хо! Мо́же, чие́ ще не спі́длене се́рце Ва́жко забъе́цця, до се́рця озве́цця, Хто не здолі́е озва́тись діла́ми, Хай обізве́цця німи́ми слёза́ми; Хай недові́рки твоі́ тумані́ють, Хай вороги́ твоі́ ж жа́лю німі́ють; |