встановляли. А далі встановили пани, скільки їх підданий повинен на рік випити горівки. І ту скількість хлоп мусів у панській коршмі купити, чи випив її з своєю сімєю, чи вилляв до гною. Того припильнував уже панський орендар-жид, щоб на кожний № вийшла приписана скількість горівки. Може ви й тямите, скільки то наволоводився галицький сойм, поки повелося знести це право пропінації, як пани дідичі за це торгувалися, поки таки не дістали свого відшкодування. За це заплатили самі громади з податків. Та з тим не багато змінилося на ліпше. Замість пана дідича з своєю коршмою станув фонд пропінаційний, котрий виарендовував право шинковання в громаді.
Нарешті вийшов закон, що про потребу коршми в громаді рішає більшість односельчан через загальне голосування. Поширюється клич за знесенням коршми і багато громад уже за тим кличем пішло.
У нас коршма то символ нашої нужди та деморалізації, символ колишньої панщини, нашої неволі і недолі. Про це повинні розказувати батьки синам, діди внукам, всі повинні до того прямувати, щоб той символ уже раз пропав, а на то місце, на руїні коршми станула читальня та кооператива, а за тим просвіта, національне освідомлення і краща доля.
Пригадуємо тут одне: над Польщею панувала довгі часи Москва. Як символ своєї влади поставили Москалі в самім центрі столиці Варшави величавий собор-церкву. Поляки, як почули себе панами на
