— А як той знахар називається?
— От цікавий! Сказати б тобі ще, де він живе? Вибачай. Не можу. Впрочім не радив би я вашому братові до нього заходити. Він з чортякою побратаний і все має кілька чортенят на послугах, за чурів значить. Так коли до нього наблизиться хто нехрищений, то йому зараз зірвуть голову, а туловище з душею в пекло понесуть.
— То він татар не може лікувати, як так…
— Тож бо й є, що він лікує усіх, і татар і скотів… лиш не в своїй печері, а дома в недужого… Та чого ми стали?
— Я розвяжу тобі руки…
— О, ні, вибачай, я ще хочу жити. Як вернусь з нічим, то Мустафа звелить мені голову відрубати; хай рубає тобі, а не мені, розвязати себе не дам…
Павлусь стиснув коня ногами і почав утікати. Татарин таки налякався. Він Павлуся таки придержав і розтяв ножем мотуза.
— Еге, татарине, я тебе не лишуся. Ти мусиш поїхати зо мною до мого пана і все гарненько розповісти, бо мені не повірять.
Татарин хотів утікати, але Павлусь ухопив його коня за поводи. Татарин закляв люто і і виймив ножа.
— Хочеш мене зарізати? Добре. Мені все одно. Заріжеш ти, то не відрубають голови.
