в оселі Сулеймана на очах усіх невільників, щоб їм відійшла охота втікати.
Коли Павлусеві сказали, він ні трохи не злякався. Він був певний, що свята Покрова й тут його заступить.
Як би й нічого не сталося, Павлусь заснув міцним сном…
На другий день рано його привели до оселі. Тут на майдан позганяли всіх невільників. Павлусь поглянув на них і помітив Остапа Швидкого, що стояв у гурті і втирав сльози. Йому жаль було малого земляка. Кару мав виконати потурнак Ібрагім; а в нього була тверда рука.
Він вийшов на середину і став невільникам голосити, за що Павлусь буде покараний, що Мустафа-ефенді засудив його зразу на сто дротянок та відтак у превеликій своїй ласкавості зменшив йому на двадцять.
Мустафа-ефенді відчинив вікно і придивлявся, чи його засуд буде виконаний, та яке зробить вражіння на невільників.
В тій хвилині вїхав у ворота якийсь мулла, а за ним кілька багато одягнених слуг. Усі розступились. Він заїхав у середину й проголосив співучим, трохи гугнавим, голосом:
— Слухайте, невірні джаври! Мій пан, ханський Девлет-ґірей Ібрагім і любимець — нехай йому Аллах дасть довгий вік, — звелів у своїй ласкавості запитати вас, невірних українських
