Що це? Невже степ, про який у піснях співають?
Уявіть себе малим, дуже малим чоловіком, оттак на палець завбільшки. Уявіть собі, що вас — того маленького чоловіка — поставили на широкому рівному оболонні, на якім ізрідка стоять зарослі травою старі муравельники. — Оболоння вкрите травою, що вам сягає до пояса. Між травою цвіти аж хапають за очі своїми красками: А гляньте довкруги себе… Ніде краю не видно. Обрій неба наче вижолоблена півкуля кругом вас далеко спочиває на землі. Ніде ні лісу, ні гори, лиш муравельники… А поїдете десяток миль у який-небудь бік, те саме й те саме… Ні краю, ні берега.
Це степ, український степ, із своїми високими могилами. Це одинокі дороговкази для людей, що туди заблукають. Деякі могили й називаються своїм іменням; про інші ніхто не знає, ні імени їх, ні відкіля вони взялись.
Ось над одною з менших річок, які вливаються в Самару, стоїть висока могила. Її про-
