Усі були втомлені, кожен був радий, що приліг у траві, а він не видержав та й, підсвистуючи, пішов навприсядки…
— А з ворогом теж любить потанцювати, бравий козак!
— Та й хропіти вміє не абияк…
— Ану, Петре! скажи щонебудь… Твій язик не любить дармувати…
— Не можу, братчики…
— А то чому?
— Кашу їм…
— Хіба ж не можна їсти й говорити?
— Можна, та не при каші. Каші шкода…
— А хіба ж воно як?
— Ов недотепний! Сказано: мовчи язичку, їсти меш кашу… Значить: балакати меш, кашу відберуть…
Всі засміялися…
— Не бійся, не відберуть… Ось ти щонебудь збреши та душу розведи, а ми усі подбаємо, щоб тобі каша лишилася…
— А знаєте, братчики мої любесенькі, від чого каша гаряча?…
— Від чого?
— Егеж!
Ніхто не відповідав. Кожен задумався, яку дати б відповідь, аби й дотепно й не по-дурному… Воно щось у тім є, коли Петро таке загадав. То дуже хитра голова…
